Міцніші за космос

Марія Дєдковська 

II місце у Всеукраїнському гуманітарному конкурсі “Космічні фантазії” у номінації “Література та журналістика”

 2024 р

 

Міцніші за космос

 

Розділ 1. Перерваний політ

Ребека, молода та відважна, висока й енергійна дівчина з русявим волоссям і синіми очима, що виражали її глибоке захоплення космосом, завжди мріяла про далекі подорожі, а невідомі світи весь час приваблювали випускницю Міжгалактичного ліцею. Це й не дивно, бо рішучий характер, допитливість і гострий розум дозволяли дівчині долати будь-які труднощі на своїй рідній планеті Зосма. То чому б не спробувати застосувати їх на інших планетах  чи навіть -  галактиках?

        Одного дня, наповненого атмосферою пригод, Ребека вирішила відвідати свою подругу Гелен на планеті Денебола, з якою вони познайомилися у таборі “Макрокосм”. На Денеболу Бек (так Ребеку називали однокласники) вирішила їхати космічним поїздом. Дівчина зібрала свою велику похідну сумку, набивши її усіма необхідними речами, й вирушила у захоплюючу подорож. Але чи могла тоді вона уявити, що ця подорож змінить її життя?..Ребека обрала перший вагон поїзда, адже саме у ньому пасажири (їх, до слова, у цьому вагоні було вже шестеро - троє хлопців: Дерек, Джейсон, Алекс, і стільки ж дівчат: Лілі, Сара та Аманда) мали змогу насолодитися панорамним видом на зорі та космічні пейзажі. Але за кілька хвилин після відправлення космічний поїзд опинився під несподіваним метеоритним дощем. Різкі спалахи світла уперемішку зі сріблястим блиском та завиванням загнали у страх всіх пасажирів експреса, які безнадійно поглядом шукали місця у вагонах, які б захистили їх від вогненних метеоритів. З метою уникнення небезпеки, космічний поїзд  розділився на сегменти - кожен вагон тепер жив своїм власним життям. У першому вагоні, де була Бек, замиготіли вогні панелей управління, а антигравітаційні системи марно намагалися утримати стабільну рівновагу…

Розділ 2. Міжгалактичний корабель

Після кількох хвилин “вільного падіння”, від'єднаний від поїзда вагон, у якому завмерли від страху Ребека та інші пасажири, приземлився на закинутий гігантський міжгалактичний корабель, який колись слугував майданчиком для далеких космічних відправлень, а зараз був занедбаним і безлюдним.

      Бек та її друзі  вийшли з вагона. Озирнувшись, вони  хоч і налякані, але сповнені допитливості й цікавості, вирушили холодними та вогкими коридорами, намагаючись знайти хоч якісь сліди життя, аби можна було викликати когось на допомогу. Відчуття непевності та загадковості, яке витало у повітрі, посилювало атмосферу тривоги й страху. Дійшовши до великої кімнати, яка, судячи з усього, слугувала колись диспетчерським пунктом, Ребека та інші вирішили перевірити й запустити системи управління. Проте навіть за допомогою своїх найновіших і надпотужних гаджетів вони не змогли активувати жодні функції корабля.  А за мить після останньої спроби почувся гучний моторошний скрип і величезний корабель, безпорадно зриваючись з орбіти, поринув на швидкості світла у глибини космосу.

За деякий час корабель (точніше  те, що від нього лишилося) приземлився й люди змогли нарешті ступити на тверду поверхню. Їх зустрів вражаючої краси й величі пейзаж: золотий пісок  та екзотичні рослини створювали дивовижний контраст. Пройшовши трохи далі, вони розгледіли море, мальовничі гори та навіть деякі будиночки. Але не побачили жодного сліду життя людей. Пасажири вмить зрозуміли: цей світ несе в собі таємниці, які вони просто зобовʼязані дослідити та розкрити, адже без цього їм точно не повернутися додому…

Розділ 3. Поляна гострих кактусів

Після виснажливого приземлення на незнайомій планеті група пасажирів вирішила дослідити таємничі будиночки, які виростали на горизонті. Проте  на шляху до житла перед “туристами” з’явилася галявина, густо, майже безпросвітно, засаджена чудернацькими синіми кактусами, яких раніше ніхто з них не бачив.  Алекс виявився найбільш відважним. Він близько підійшов до першої рослини. Її колючки  були вкриті таємничими субстанціями. Хлопець доторкнувся до неї.  І тут розпочалася "колючкова атака".  Голки кактуса летіли в усі боки, а одна вразила ногу хлопця. Паніка охопила групу: всі почали думати, як подолати цей ризикований бар'єр. Ребека звернула увагу своїх друзів на те, що над поляною звисають дивовижні ліани, які здавалися ідеальним “транспортом” для подолання колючої перешкоди. Дівчина  запропонувала групі використати ці ліанові мотузки, які звисали ніби з самого неба (бо стовбурів видно не було!), як засіб перетинання галявини чи, правильніше сказати, перелітання. За її командою всі почали розгойдуватися, стрибати з ліани на ліану і перелітати кактуси. Збоку, напевно, це виглядало кумедно. Однак завдяки рішучості та роботі в команді, хлопцям і дівчатам вдалося подолати бар’єр з небезпечних кактусів та успішно добратися до будиночків.

Розділ 4. Таємничі двері та знайдений ключ

Після успішного проходження поляни гострих кактусів пасажири космічного поїзда постали перед великими й міцними дверима першого будиночка. Усередині них тривога і страх поступилися місцем азарту, цікавості та ще більшому бажанню розгадати таємниці цієї загадкової планети. Двері були замкнені. Група розпочала пошуки ключа. Вони переглядали кожну деталь фасаду будиночка, прощупували кожен закуток. Аж раптом рудоволоса Лілі помітила поруч із вхідними дверима малесеньке коліщатко, яке було пофарбоване у той же колір, що і фасад будинку. Дівчина прокрутила коліщатко за годинниковою стрілкою, почулося стомлене клацання й двері відчинилися. 

За дверима “туристів” чекав темний і, судячи з усього, дуже довгий коридор. На якусь мить усі задумалися, чи варто рушати в невідомість, чи може, залишитися біля будинку зовні й чекати, що пощастить зустріти когось, хто зможе допомогти? 

Першою оговталася саме Ребека. Вона скомандувала (на диво, навіть для самої себе) рушати вперед. Усі обережно поспішили за нею. Пройшовши коридором, вони опинилися посеред великої кімнати, осяяної світлом, що пробивалося з-під високої скляної стелі. Весь простір був заповнений різноманітними рослинами. На старому, припалому пилом книжковому столику  Алекс помітив дивний  об'єкт. Він просто взяв його в руки - і в ту ж мить перед хлопцями та дівчатами відкрилися ще одні двері. Вони рушили в наступну кімнату, навіть не чекаючи команди Бек.

Розділ 5. Шаховий лабіринт

Молоді люди увійшли в наступну кімнату, де їх чекало справжнє випробування - підлога-лабіринт, яка нагадувала шахову дошку. Але проблема була у тому, що одні клітинки були твердими, й на них можна було ступати, а інші - “м’якими”, з голограмами, ставши на які, можна було впасти у невідомість. Однак про це група дізналася лише після того, як Лілі необачно стала на “неіснуючу” клітинку однією ногою й ледь не провалилася. Лише в останній момент Джейсон встиг вхопити її за руку. Після цього випадку Джейсон згадав, що у нього є в кишені пристрій, який і допоможе їм подолати небезпечний лабіринт. Мова йде про маленьку, але потужну світлову указку. Він направляв промінь на підлогу і по тих клітинках, через які світло не пробивалося, хлопці й дівчата поволі йшли. На іншому боці кімнати їх чекали ще одні двері. Подорожувальники відчинили їх і впевнено рушили у наступну кімнату. Цю команду вже ніщо не лякало. 

Розділ 6. Космічне чудовисько

Однак впевненість і відвага новоспечених шукачів пригод зникла, як тільки вони ступили кілька кроків у нову кімнату. Перед ними  серед порожньої кімнати з приглушеним світлом  стояла велика іржава клітка, у якій важко дихало космічне чудовисько. Подібних монстрів Ребека і компанія раніше бачили лише у книжкових ілюстраціях та у фантастичних фільмах. Розміри й вигляд чудовиська позбавили усіх дару мови.  За мить спокійний, але незвичайний жіночий голос зазвучав у кімнаті. З динаміків, на які спершу ніхто не звернув увагу, було оголошено, що у “незваних гостей” є лише п'ять хвилин на пошуки виходу з приміщення, після чого клітка автоматично відкриється і чудовисько “нікого не пошкодує”. Не гаючи жодної секунди, Дерек, Джейсон, Алекс, Лілі, Сара, Аманда і Ребека розбіглися по кімнаті, ретельно оглядаючи кожен куток, шукаючи хоча б якийсь ключ.

Раптом, коли час уже спливав, Сара звернула увагу на ледь примітну картину на стіні: у центрі квадрата був намальований куб, біля правого нижнього кута якого виднівся невеличкий хрестик. До Сари дійшло: цей рисунок - це карта! Картина - кімната, в якій усі перебували, куб - це саме та клітка з монстром, а значить хрестик - це “ключ” до виходу. Вона кинулася до місця, що було позначене на карті, з усієї сили натиснула  на нього і двері з кімнати відчинилися. Всі дременули з “кімнати жаху”. Алекс, який біг останнім, озирнувся і побачив, що космічне чудовисько повільно зникає. Воно виявилося голограмою. Вкрай реалістичною голограмою…

Вибігши з приміщення, компанія відчайдухів опинилася на вулиці. Перед ними розкинулося безкрайє лазурове море. Багряне сонце поволі ховалося за горизонт. Пасажири космічного поїзда вирішили переночувати на березі, насолодившись перед цим прекрасним заходом іншопланетного сонця.

Розділ 7. Надія на порятунок втрачена

Всю ніч команда провела у розмовах,  згадуючи пережите вдень. За цей час усі встигли стати справжніми друзями. Заснули “туристи” лише під ранок. 

Наступного дня, по обіді, раптом з рюкзака Алекса, який вчився на інженера у престижному Університеті Зосми й проходив стажування на невеликому космічному кораблі, пролунав знайомий йому голос. Хлопець геть забув про робочу рацію, яку йому видали на час проходження практики! Капітан космічного судна "Сонячний промінь" сказав, що команда вирахувала місце знаходження Алекса за допомогою GPS-навігатора у його рації. Його та інших потерпілих буде врятовано! "Сонячний промінь" мав приземлитися через 40 хвилин. Хлопці й дівчата неабияк зраділи. Разом з тим, усі почали жартувати з Алекса за те, що він забув про рацію і їм довелося пережити стільки цікавих, але вкрай небезпечних пригод.  Ось "Сонячний промінь" вже з’явився у небі. “Загублені” друзі почали махати руками від радості й передчуття швидкого порятунку. 

Але за мить якась інопланетна "система ППО" вистрілила по кораблю, повністю його знищивши. Надія на порятунок згоріла разом з ним... 

Відчуття страху і безнадії охопило друзів. Вони залишились на цій планеті, не знаючи, чи з'явиться ще яка-небудь можливість вибратися. Ситуація стала надто складною, і тепер вони повинні прийняти реальність: ця подорож може тривати набагато довше, ніж вони сподівалися.

Розділ 8. “Аврора”

Цілий день вони бродили берегом, шукаючи найменшу можливість порятунку. Рація Алекса сіла і це ще більше пригнічувало друзів.  Раптом Бек помітила сріблясту трубу, яка буквально на метр виринала з моря недалеко від берега. Друзі чимдуж побігли до неї. Підійшовши ближче, вони зрозуміли: це не просто труба, а люк. Напис на ньому свідчив, що це безпілотний космічний корабель “Аврора”, який зазнав краху на цій планеті сотні років тому. За цей час його майже повністю занесло мулом. Команда вирішила залізти всередину судна.  Алекс, який хоч і лише вчився на інженера, але був дуже вправним студентом, зміг швидко запустити один з резервних блоків живлення. Однак часу його роботи вистачило лише для того, аби друзі змогли завантажити інформацію з комп’ютера “Аврори” на свої гаджети.

Розділ 9. Предтечі

Переглянувши записи з “Аврори”, друзі зрозуміли, що на цій планеті є кілька експериментальних військових баз. Маючи на руках координати,  надані їм комп’ютером “Аврори”, вони вирушили до однієї з них. Йшли довго, але все ж досягли цілі. За годину перед “туристами” дійсно постала величезна база. Однак вона була спустошена. Видно було, що життя покинуло її давно. Однак сонячні батареї досі де-не-де підживлювали обладнання в цих  бетонних стінах.  Сара увімкнула один з комп’ютерів. І на екрані зразу висвітилася інформація про предтечів - розумних істот, які жили на цій планеті й останнім часом працювали над запобіганням поширенню створеного в цих стінах смертельного вірусу Хараа, який загрожував не тільки іншим планетам, а й іншим галактикам. Тобто, предтечі стали заручниками свого ж “винаходу”, який змусив їх загнати себе в самоізоляцію в ім’я рятування  всесвіту…

Розділ 10. Секрети Центру дослідження хвороби

Далі у тексті йшла мова про Центр дослідження хвороби (ЦДХ). Він знаходився на цій же базі, але в іншому корпусі. Раптом комп’ютер згас. Увімкнути його більше ніхто не зміг. Тож друзі вирішили рушати у ЦДХ. 

Історія цього місця була пов'язана із загадковими подіями, що відбулися багато років тому. Згідно з оповіддю, ЦДХ був засекреченою лабораторією з розробки надпотужних лікарських препаратів. Але одного разу вона зазнала страшної атаки розлюченого Морського дракона-левіафана. Він напав не просто так. Виявляється, предтечі-вчені викрали драконяче яйце, шкаралупа якого слугувала важливим компонентом для ліків проти смертельних хвороб. При цьому науковці вбили зародок драконового нащадка. Через руйнування, завдані драконом-левіафаном, у Центрі стався витік інфекційних збудників, які змішалися й утворили той самий вірус Хараа. Вмить до друзів дійшло: вони й самі потенційно вже підчепили цю інфекцію! Ба більше, коли (чи якщо?) вони повернуться на свою рідну Зосму, то принесуть із собою цей жахливий вірус, який нищить життя! Тепер перед хлопцями й дівчатами постало найважче, але й найвідповідальніше завдання на цій планеті: зупинити поширення хвороби й при цьому вижити самим.

Розділ 11. Стражі 

Шукаючи в Центрі якісь нові зачіпки, що допомогли б їм у вирішенні надважливого й без перебільшення доленосного питання, друзі натрапили на величезну лабораторію. Приміщення приголомшувало виробничою лінією та верстатами, які, вочевидь, використовувалися для створення Стражів - гігантських деревоподібних створінь, яких вони бачили на рисунках, розвішених у коридорах ЦДХ. Ребека підійшла до одного з верстатів й помітила на ньому металеву табличку. Дівчина покликала всіх до неї. 

На сріблястій табличці йшла мова про те, що саме Стражі повинні були захистити мешканців цієї планети від смертельного вірусу. Яким чином? Судячи зі схем, які були на цій табличці, Стражів планували наділити винайденим у лабораторії спеціальним противірусним екстрактом. Потім вони повинні були йти планетою й очищати повітря від Хараа. А сік, який повинен був виділятися з очей Стражів, ніби сльози, мав очищувати уже інфікованих живих істот. Однак цих Стражів друзі бачили лише на рисунках: ні надворі, ні в Центрі нічого подібного не спостерігалося. Аманда, у якої за плечима був рюкзачок, увішаний емблемами її улюбленого музичного гурту, справедливо припустила, що предтечі не встигли виростити бодай одного Стража - вірус вбив їх надто швидко…

Розділ 12. Визволення від Хараа

І без того панічні настрої у команді посилилися, коли Лілі знайшла на підлозі схожий на пульсометр пристрій. Вона просунула до нього палець і на чорному екрані з’явився напис червоними літерами: “Інфіковано”. Інші навіть не намагалися повторювати за подругою: всі все прекрасно розуміли. Часу могло лишатися зовсім небагато. Друзі почали ходити по лабораторії, вишукуючи хоч щось, що дасть їм змогу знайти вихід із ситуації, яка склалася. Раптом Дерек побачив вкритий великим шаром пилу люк у підлозі. Спустившись металевими сходами донизу, друзі опинилися у невеликій кімнатці без вікон. Все, що тут було - високі полиці, заставлені книгами, стосами креслень і документацій. Друзі почали перегортати сторінки,       шукаючи інформацію, яка могла б стати для них рятівною. І доволі швидко вони натрапили на записи про розробку противірусних препаратів. У одному з розділів йшлося про те, як виростити Стражів.

Команда  повернулася до попереднього приміщення, підійшла до верстата і почала діяти згідно з інструкційними записами, адже всі інгредієнти для створення Стражів були знайдені у лабораторії. І хоч вони робили все, як описано в книжці,   нічого не виходило.  Тоді Сара, яка була наймолодшою, не витримала. Дівчина заплакала. Її сльози рясно потекли щоками, падаючи на панель верстата. Однак швидко прийшовши до тями, вона змахнула сльозинки з лиця. Також вона вирішила прибрати солону калюжку з панелі. Сара повела рукою по верстату і вмить відчула, що її перстень зачепився за малесенький тумблер. Раптом простір заполонило гудіння, яке свідчило про те, що верстат для створення Стражів запущено! За кілька хвилин перед друзями постав перший Страж. Він нахилив голову, подивився на них (усім здалося, що він посміхнувся), а тоді раптом з шаленою швидкістю вилетів з лабораторії через отвір у високій бетонній стелі. Один за одним з-під верстата почали сходити й інші Стражі. Усі вони повторювали ті ж маневри, що і найперший. Виходить, планету врятовано! Але хто ж врятує її рятувальників? 

І тут Ребека звернула увагу, що коли Стражі опускають голову, нібито дивлячись на своїх творців, то з очей у них спадають краплі. Дівчина вхопила один із пустих флаконів, субстанція якого була використана для створення істот-рятівників планети, і поставила його на підлогу - у те місце, де від “сліз” Стражів уже утворилося мікро озерце. Коли флакон наповнився, Бек протягнула його Лілі. Та першою випила цілющу рідину й одразу відчула, як страх, паніка та втома покидають її. За нею цю процедуру повторили й інші. Екран скрінера засвітився зеленим: “Інфекції не виявлено”. 

Розділ 14. Смішний смертоносний бластер

Друзі зрозуміли, що їхня місія майже виконана. Але як же потрапити додому, на свою рідну планету? Для початку, і з цим погодилися всі, необхідно було щось зробити з “системою ППО”, яка не випускає і не впускає іншопланетні кораблі на цю планету. Вони рушили туди, звідки вівся удар по "Сонячному променю". Наблизившись до величезного бластера, група виявила, що він живиться від… звичайної розетки.  Здивуванню друзів не було меж! Адже, у порівнянні з іншими пригодами, знешкодження цієї смертоносної зброї виявилося дитячою забавкою. “Дійсно, загадкова планета”, - подумала Бек, витягуючи штепсельну вилку з гнізда.

Розділ 15. Додому

Після успішного відключення бластера, друзі вирішили: настав час повертатися додому. Головним завданням було знайти спосіб власноруч збудувати космічний човен, що дозволить їм долетіти до Зосми.  І раптом, у розпал обговорення подальших варіантів і дій, Джейсон зірвався з місця і кудись дременув. Його друзі завмерли  від нерозуміння. А коли отямилися, то бігти за хлопцем вже було пізно - його неможливо було не наздогнати. 

Повернувся Джейсон  приблизно  за сорок хвилин. Він був радісний. Виявляється, коли друзі були на “Аврорі”, то цей хлопчина зі смішною сережкою у вусі, звернув увагу на теку з назвою “Нептун. Інструкція з виготовлення”. Щоправда, тоді він не звернув уваги. Але ось тепер!.. 

Хлопець забрав друзів, і вони всі разом пішли до “Аврори”. Залізши у салон безпілотника, Джейсон показав усім теку з планом створення космічного човника, а також жовтий ящик з деталями, який знаходився у прихованому відсіці. Складати невеликий шатл було не важко. Хоча, звісно, інженерна освіта Алекса дуже допомогла у цій справі.Коли ж корабель був складений, друзі вирішили дати йому ім'я "Свобода". Перевіривши, чи всі прилади працюють, Ребека (вона єдина з компанії мала поняття про керування космічним кораблем завдяки своєму батьку) вмостилася за штурвал і крикнула: “Вперед, додому!” 

Вже за мить друзі мчали космічним шосе до своєї рідної Зосми. Стомлені, але щасливі.