Історія Мотовилівки

on .

Село Велика Мотовилівка , Фастівський район, Київська область.

Великомотовилівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

9 клас

Автор: Коменяр Юлія Андріївна

Керівник: Кучерява Вікторія Петрівна

тел: 47-3-24

Нарис-опис села Велика Мотовилівка 2007 р.

ВСТУП

Прорізуючи очерети та осоки, то звиваючись, то випростовуючись срібною стрічкою, дзюркотить у широкій долині річка Стугна. А по обидва боки від неї, наче крила могутнього птаха, лягли два сусідні села – Червона та Велика Мотовилівка. Нові чепурні хати, що виблискують на сонці зеленими, червоними і білими дахами, то підбігають майже до берега, то ховаються аж ген у садах.

Сьогодні обидва села об’єднані в одному СТОВ “Світанок”. Села мають давнє історичне минуле. Про це свідчать залишки городищ, валів, курганів, підземних ходів. На жаль більшість історичних пам’яток було знищено. Це – маєток Тарнавських, церква, фамільний склеп Руліковських та інші.

 

Я хочу зупинитися на подіях, які відбувалися у Великій Мотовилівці в період національно-визвольної війни українського народу під проводом

Б. Хмельницького 1648 – 1654 – 1750 рр.

Нам вдалося знайти та зібрати цінні документи та матеріали, зокрема:

книгу Едарда Руліковського на польській мові “Опис повіту Васильківського”, яку ми знайшли у жителя села Федора Антоновича Мотовилівця 1911 року народження;

фотографію маєтку Руліковського з альбому Наполеона Орди;

Картину Де Ля Фріза “Велика Мотовилівка на початку XIX століття”;

фотографію Богородицької церкви;

фотографію Руліковського, прислану з Варшавського університету;

бібліографію всіх робіт Е. Руліковського;

надмогильну плиту Е. Руліковського.

Ознайомившись з документами та матеріалами, ми прийшли до висновків:

1) Мотовилівка була фортецею, яку збудував Ян Аксак, підвоєвода київський, суддя;

2) Марк Аксак володар Мотовилівки – шляхтич, католик, у молоді роки був на Січі, учився воювати в козаків запорозьких, був кошовим, ходили з гетьманом Сагайдачним на татар, Москву та Хотин;

3) Мотовилівська фортеця була зруйнована 18 листопада 1665 року росіянами;

4) У Мотовилівці були полковники Д. Децик та С. Палій, гетьман Брюховецький;

5) 1 та 2 січня 1825 року в Мотовилівці перебували декабристи на чолі з Муравйовим-Апостолом;

6) Володарями Мотовилівки з 1887 року були відомі меценати Тарнавські;

7) У Тарнавських в 1887 році у гостях був відомий художник М. Врубель, який писав ікони для церкви;

8) В Мотовилівці народився та працював Е. Руліковський – відомий вчений, краєзнавець Київщини, наш земляк, похований в родинному склепі Руліковських в Мотовилівці.

МОТОВИЛІВКА В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ ПОЛЬСЬКОЇ ШЛЯХТИ

Польсько-шляхетський гніт посилився не тільки в Мотовилівці. Вся Україна тяжко відчула його. Почалися тривалі козацькі війни з поляками. Розгром польських гетьманів під Корсунем 1648 року викликав небезпеку серед панів. Сім'я Степана Аксакал врятувалась втечею за Віслу. Війни з поляками почалися в союзі з татарським ханом Ісламом-Гіреєм III. Татари мали домовленість на пограбування панських маєтків, поділ воєнної здобичі, були лояльними до повсталого селянства. Мотовилівський замок і містечко відкрили їм брами, проте якихось спустошень не засвідчено. А втім Фастівські козаки для своїх потреб забрали із замку все зерно.

За Зборівською угодою 1649 року повсталі селяни мали повернутися під владу своїх панів. Але з цим мабуть, не погодились мотовилівські селяни. Тому Богдан Хмельницький окремим Універсалом зобов'язав загін козаків під командою Андрушевича ввести управителів до маєтку Аксаков в Гулянках. В 1649 році в селі перебувала козацька сотня, на чолі з сотником Іваном Половцем.

В 1654 -1667 році територія Правобережної України стала ареною запеклих боїв і руйнувань. Польським королем на Україну був посланий воєвода Чернецький, відомий своєю жорстокістю. За його наказом 1664 року польські карателі вирізали населення ряду сіл і міст. Воєвода укріпив важливі фортеці в Білій Церкві, Корсуні, Чигирині, Чорногородці, Мотовилівці. Але на початку 1665 року Чернецький помер від віспи, а його військо вирушило в Польщу. Настала зручна пора для селянських виступів. Повстання в Овручі очолив Децик. Незабаром він звільнив Фастів і Мотовилівку. В першій половині 1665 року козаки лівобережного гетьмана Брюховецького (роль його майстерно виконана у телесеріалі "Чорна Рада" актор Богдан Ступка обложили Білу Церкву, але через декілька днів змушені були відійти в Мотовилівку, а потім і за Дніпро. Децик писав в одному листі про Брюховецького: "Сам с москалями и калмьїки собравшиеся с – под Мотовиловки зараз за Днепр рушили, а тут на сем крає на гибель покинул".

Протягом серпня-жовтня 1665 року під проводом Децика, повстанці продовжували боротьбу проти польсько шляхетських військ. Вони координували свої дії з Дрозденком, який очолив повстання на Вінниччині і одержали значні перемоги під Білою Церквою. Проте перемоги Децика і Дрозденка не були закріплені. Гетьманський уряд Лівобережжя не надав їм потрібної допомоги, Сили польської шляхти і правобережного гетьмана Дорошенка разом з татарами зростали. Через деякий час Дорошенку вдалося захопити і розстріляти Дрозденка. Загони Децика відступили до Мотовилівки. Тут вони зазнали великих труднощів.

Татарське військо, що допомагало Дорошенку, пограбувало Фастів і з'явилось під Мотовилівкою. Із Мотовилівки не можна було і "по харч вьійтить". 29 жовтня 1665 року Децик залишив містечко і відступив до Києва.

Польські війська на чолі із Стахурським зайняли Мотовилівку. Багато страждань зазнало тоді населення на Поліссі від татарських людоловів. Ось показання людей, яким пощастило перейти на лівий берег Дніпра: "Всі наші містечка в тривозі, всі жителі хочуть на ліву сторону Дніпра, у нас татари весь хліб на полях потравили і народ їсть тільки дикі грушу". Невільників гнали в Крим, щоб продати в турецьку неволю.

Київський воєвода Микита Львов вирішив будь що вирвати з рук Стахурського Мотовилівку. Але це йому не вдалося.

В 1686 році Київ з округою по річку Стугну відійшов до Росії. Отже в межах Мотовилівки границя російських і польських володінь стала проходити по Стугні.

Статистичний опис Київської округи, складений за розпорядженням київських воєвод 1686 року, зазначав: "Мотовиловка с польской стороньї, впусте, жителей никого нет, в Мотовиловке бьіло два города, по земляному валу остроги и те вьігорели; под Мотовиловкой, на речке Стугне мельничная плотина, а на той плотине ньіне мельницьі нет".

У 80-90 роках 17 століття на Фастівщини з новою силою розгорнувся визвольний рух проти панування шляхетної Польщі, на чолі якого став Семен Палій. Останщй вигнав із Мотовилівки Аксаков і утримував тут гарнізоном загін козаків.

ДРАМАТИЧНІ ПОДІЇ 1665 РОКУ У ВЕЛИКІЙ МОТОВИЛІВЦІ

Збереглися документальні свідчення про історію Мотовилівки і перебіг основних подій тут 1665 року. Зокрема про трагічні події 18 листопада. Це листи овруцького полковника Дем'яна Децика до київського воєводи князя Микити Львова, які надруковані у збірнику в 1869 році "Актьі относящиеся к истории Южной и Западной России, собранньїе и изданньїе археографической комиссией"; польські документи, наведені одним з перших краєзнавців Фастівщини, володарем Мотовилівки у XIX столітті Едвардом Руліковським в статті "Мотовилівка" у географічному словнику, виданому у Варшаві в 1885 році.

Документи засвідчують, що у 1595 році володарем Мотовилівки став київський підвоєвода Ян Аксак, якому король Сигмунд III надав поселення в пожиттєву власність і доручив визначити відповідні місця на Правобережній Україні під будівництво фортець для охорони кордонів Речі Посполитої.

Така фортеця - чотирьохбастіонна з шестикутним містечком на другому боці загаченої річки Стугни була побудована на початку XVII століття і у Мотовилівці.

"...Мотовилівка ново заснована на порожньому місці і на самому Чорному шляху на великі кошти і стараннями Яна Аксакал з замком збудована. В цьому замку 4 вежі охорони, кожна у дві стіни, з валами довкола, а довкола міста також: вали і огорожа у дві стіни і 8 веж; більших і 15 менших відзначалося у ілюстрації воєводства київського 1616 року.

Зрозуміло, наскільки важливим було оволодіти такою фортифікаційною спорудою. До того ж через Мотовилівка власне лежала дорога на Полісся, звідки постійно отримували харчі Біла Церква - один з найважливіших опорних пунктів Речі Посполитої. Саме через все це Д.Децик прагнув будь - що взяти Мотовилівку. Він встановлює зв'язки з мотовилівським козацьким полковником Петром Бутримою. Довідавшись про цей зговір, володар Мотовилівки Марк Аксак виїхав до Білої Церкви під захист її гарнізону. Звідти 9 червня він надіслав листа до Петра Бутрими, погрожуючи помстою від коменданта Білої Церкви Яна Стахурського, якщо Бутрима віддасть Мотовилівку Децику або

Москві: "В такому разі, - писав Аксак, до кореня винищена буде Мотовилівка, хоч це моя батьківська земля".

Ця погроза не врятувала Мотовилівку: в середині червня Д.Децик визволив від поляків і це поселення.

Завдання полягало в тому, щоб утриматися тут якомога довше. А це, перш за все, залежало від єдності дій повстанських українських сил. З тими подіями були пов'язані імена багатьох державних і військових діячів лівобережного гетьмана Івана Брюховецького, який двічі (21 травня і 18 червня 1665 року)був із своїм об'єднаним козацько-російським військом під Білою Церквою, а також: в Мотовилівці, де його інтереси зіткнулися з інтересами правобережних гетьманів Степана Опари та його наступника Петра Дорошенка. На всіх них Д.Децик покладав певні надії, але ніхто не з'єднався з повстанцями, не допоміг їм.

Д.Децик тимчасом, перебуваючи в укріпленій Мотовилівці, опинився в складній ситуації, не вистачало харчів, від Білої Церкви постійно допікав енергійний Стахурськии. Були і криваві наїзди. Про одних з них Стахурськии у листі до канцлера Пражмовського писав так: "послав наступний загін під Мотовилівку, де наші добре забавилися, захопивши немало селян і порізавши других, худобу забрали і Дачка з людьми його до міста загнали, наклавши багато трупів.

Проте протягом серпня-жовтня 1665 року повстанці продовжували боротьбу. Навколо Мотовилівки збираються сили як польські так і російські. До того ж незабаром тут з'явилися і татари, захопивши і пограбувавши перед тим Фастів. Про інтенсивність воєнних дій свідчить лист Д.Децика до М.Львова: козаки "...за православную веру кров свою на месте рьіцарском, с неприятелем с ляхами и с басурманами ежедневно бои чинячи, поливают не щадя голов своих..." Були в тих боях і перемоги, про те козаки не мали сил оволодіти ситуацією надовго. Д.Децик шукав допомоги, писав відчайдушні листи до київського воєводи "...не возбранить рейтар, пожаловать посланньїм моим в хлебе и соли, и в подводах не возбранять у нас лошади чуть живи с голоду".

Але допомоги ніхто не надавав. 29 жовтня 1665 року Д.Децик залишив Мотовилівку і відступив до Києва. В Києві були незадоволені тим, що Д.Децик віддав такий важливий пункт в

руки противника. Київський воєвода Микита Львов поставив завдання будь що вирвати Мотовилівку з рук Яна Стахурського. Незабаром він вислав рейтарську роту з полку Тургенєва під командуванням майора Сіпягіна до Мотовилівки з наказом знищити її вогнем і мечем.

18 листопада 1665 року вночі рейтари підійшли до Мотовилівки. Міська брама була зачинена. Рейтари тихцем перелізли через частокілі раптово напали на містечко і замок. Розбуджені шумом поляки, схопивши зброю, почали стріляти. Рейтари запалили хати мешканців Мотовилівки, подушили їх димом живцем, інших на пні порізали, не зважаючи на стать ані вік. Від давньої Мотовилівки не лишилось і сліду.

Підтвердженням трагедії, що сталося у Мотовилівці, є матеріали археологічних розкопок, що проводилися тут у 1989-1992 роках експедицією на чолі з Н.М.Кравченко. Нажаль до цього часу про козацьке минуле Мотовилівки ніхто майже не згадував. Навіть один з перших дослідників Київщини Л.І. Похилевич відносив мотовилівське городище до давньоруської доби. Але насип валу, що виріс на культурному шарі ХІУ-ХУІ століть, матеріали культурного шару, що датуються тим же періодом, а головне поле людських кісток і поховання біля валу (в тому числі поховання в труні за християнським обрядом без голови і правиці) явно пов'язані з подіями козацької доби.

Отже, 1665 рік приніс на українські землі, як нові надії, так і нові розчарування. Відсутність єдності дій, боротьба за владу між гетьманами, політичні амбіції, орієнтація панівної еліти на різні зовнішні сили і постійне втручання цих сил, - все це причини поразки козацьких виступів. Саме про це свідчать події, що розгорнулися на Фастівщині в 1665 році, і перш за все трагедія, що сталася у Мотовилівці.

ВІД РОКОВОГО 1711 РОКУ

З 1 серпня 1704 року, коли гетьманським (Мазепи) універсалом було оголошено усунення Палія, до 1712 року Мотовилівка була під владою лівобережних гетьманів. Після невдалого Прутського походу Петро І змушений був повернути правобережні землі Польщі. Царським указом з цього приводу велілось "со всех местечек, сел и деревень обитателей перевести в Малую Россию и тем землям бьіть пустьім всегда". Почалась трагедія переселенців: розбили хати й церкви, вивозили все, що можна було, а села й містечка спалювали.

Мотовилівські козаки разом з отаманом Григорієм Стоцьким переселились на лівий берег Стугни, заснували нове село, що тепер називається Червоною Мотовилі вкою. Спочатку це поселення називалось Отаманським (цей давній куток в селі часто називають Таманським). Григорію Соцькому не вдалося закріпити це село за козаками, і в 1720 року за розпорядженням гетьмана Лівобережної України П.Скоропадського воно разом з Плесецьким відійшло до Києво-Братського монастиря і стало називатись Чернечою Мотовилі вкою.

Чернеча Мотовилівка, як і Плесецьке стали відноситись до Російської імперії. Відомо, що за часу Петра І в Плесецьке виселяли шахраїв, грабіжників, конокрадів.

Козаки Чернечої Мотовилівки як піддані вже Російської держави отримали прізвища у відповідності з властивими для них ознаками:

Безнісько - себто козак без носа;

Босенко - що не мав взуття;

Козачище - дебелий козак;

Богатиренко - відважний воїн;

Шепель - козак з мовним дефектом, тобто шепелявий;

Шульженко - лівша;

Собченко - погонич;

Кирсенко - козак, що мав нагрудний панцир;

Півень - горластий козак;

Жук - чорний, як негр;

Перехрест - козак, якому батюшка дав друге ім'я.

А ось характеристика цих козаків в подорожніх нотатках священика Івана Лук'янова, який в 1701-1702 р.р. побував на Фастівщині: "Голудба беспорточная, а на ином и клока рубахи нет, страпіньї зело, черньї, что арапі и лихи, что собаки". Нащадки перших переселенців тепер щироко відомі в Червоній Мотовилівці.

Мотовилівку після залишення її козаками Аксаки мусіли знову заселяти. Колонізацією займався Томаш Лясковський. Землею дозволялось користуватися шість років безкоштовно.

Опис Мотовилівки 1725 р. : "У Мотовилівському місті та передмістях садиб було близько тисячі. Ставок під самою Мотовилі вкою спільний з Москвою, а млин Мотовилівці належить. Став нижній на Стугні (на Таманському) спільний з Москвою, а милин Москва тримає. Містечко Мотовилівка навколо валом великим обнесена та ровом окопана, також замок кілками обставлений не закінчений. Будинків у тому замку мало, тільки комора, льохи та хліви. У тому ж замку корчма. Селяни не робили панщини, тільки отсип давали, усі ґрунти були в руках підданих".

На мотовилівські слободи стікався з усіх сторін збіднілий люд. В першу чергу осаджували ним містечко. Територію його згодом стали називати Платонівною. Із давніх поселенців слід відмітити Малюків, Папків, Чорнух, Мегедів, Гаркуш, Литвинів, Сербенів. До передмість належали Базар та Куряче - місцевість на низькому правому березі Стугни під містечком і замком. На Базарі була заснована єврейська колонія, яка пожвавила торгівлю в окрузі. Євреї орендували в панів корчми, ґуральню, млини. На Базарі що четверга проводилась ярмарка. В передмісті, крім євреїв, проживали давні мешканці села - Мотовилівці, Тертичні, Розколо дьки.

Недалеко від замку виник куток Пиндюрівка. Пиндюрі в Мотовилівці відомі здавна. Так, один із них - Василь Пиндюч на початку 19 ст. був старостою. Там поселяли і тих, котрі після указу Петра І залишились без хат - Безверхих, Безуглих.

Частина прихідців закріпилася на лівому березі Гулянки. Виник куток Голомозівка з Голомозими, Шелестунами, Сміянами. Рядом поселилися і Зінченки, відомі з середини 18 століття. Переселенці із села Вереси Овруцького повіту, що належали Аксакам, Семенівки Кременецького повіту поклали початок Вересівці з Вересами та Семенцями.

В 1749 р. скупивши землі, став повним господарем Мотовилівки Юзеф Руліковських, підчаший белзький із Холмщини, або королівський придворний. З його земель переселялись Дубчаки, Кулики, Головки, Бойки, Собки. Виникли в селі нові кутки - Назарівна, Бойківка. Була переселена частина підданий Вацлава Корейка, діда Едварда Руліковського, напевне, з Рівненщини. Цих останніх переселенців у селі називали Борейками.

Мичківка отримала назву від якогось Мички. Прізвища такого зразка в селі не чути. Проте в 19 ст. Воно зазначалось в документах. Серед старожилів на Мичківці були відомі Перепелиці.

Один із недавніх кутків на селі - Шатьорівка. Виник він у 80- х роках 19 ст. і першими поселенцями були Головки, або по панському Шатьори. Як переказують брати Пилип, Оврам і Юхим Головки звернулись до пана Тарнавського з проханням виділити землю під будівництво, бо на батьківщині (на Голомозівці) не знаходилось достатнього місця. Своїми частими відвідуваннями вони пану надоїли, він їх обізвав "шатією-братією", але нарешті, дозволив будівництво на новому місці.

Церква Богородиці була дуже давня і описана в документах Фастівського деканату ще в 1746 році, що вона "деревянная с тремя куполами. Колокольня при ней пристойна, имевшая 5 колоколов, погост огорожен дубовьіми палями".

Церква з цвинтарем розташовувалась тоді виїзді з села (Платонівки) на Шкляриху. В 1837 році була перенесена Руліковським за вал. Цвинтар старий закрили і поховання стали робити на новому, діючому сьогодні цвинтарі.

В 70-х роках минулого століття при спорудженні силосних траншей біля колгоспних ферм над Назаріським ставком, були випадково виявлені декілька могил давнього, забутого вже цвинтаря. В могилах в хорошій цілості збереглися скелети, виявлена монета 1730 року та пляшка горілки. Дегустатор Микола Головко (по козацькому шахрай), знявши пробу повідомив, що якість продукції в пляшці відповідає самим високим вимогам. Цвинтарем користувались Голомозівка, Зінченківка, Вересівка, поки не було відкрито єдиний для села край дороги на Оленівку.

ЛІТЕРАТУРА:

Готун А. Г., Нариси з історії сіл Велика та Червона Мотовилівка.
Єфіменко А., Давня Мотовилівка. Монографія.
Кравченко Н. М., Загадки козацького городища. Прес-музей. Бюллетень 1. м. Фастів, 1993р. ст. 12 – 14.
Кравченко Н. М., Чиговська Л. Г., Неліна Т. В., Фастівщина: сторінки історії. Фастів 2004 ст. 75 – 82.
Субтельний О., Історія України. Київ, Либідь, 1993.
Руліковський Е., Motowidlowka-Siownik Geoqraficzny krolestwa Polskieqo YI. WARSZAWA.! 1885. S 747
Чиговська Л., Про драматичні події 1665 року у Мотовилівці.

Додаток 1

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ СЕЛА ВЕЛИКА МОТОВИЛІВКА

За народними переказами Мотовилівка в давні часи була містом чи городом Міна. Тут жили переважно греки, одних тільки грецьких будинків було більше 600. В місті був укріплений замок і церква. Ці споруди оточували вали і рови, які частково збереглися донині. Це описує Едвард Руліковський. Похилевич подає відомості, що на місці маєтку Руліковського знайдено велику кількість трупів і металеві хрестики, які носили грецькі священослужителі. Міна походить від “мінас” (перське – торжество, свято, гулянка).

Під час нападу печенігів та половців город було повністю винищено, і з цього часу він носить назву Пусті Городища. Пізніше він заселявся і 1159 року вже називався Гяляниками. Саме тут підписувались перемир’я між слов’янськими племенами і кочівниками, які закінчувалися бенкетами, гулянками.

Н. Яковенко висуває свою версію про Гуляники. На пустирі селились люди, і за ім’ям поселенця – Гуляника (інакше Гуль, Гулько, Гулян) місто одержало свою назву. 1240 року місто було зруйновано монголо-татарами. Відроджений населений пункт 1483 року. Після нападу Манглігір’я, було повністю спустошено й надовго перетворено в пустище. І половці від нього відмовились.

1560 року князь Констянтин Острозький, воєвода Київський, оту пустелю, як королівську власність, віддає якомусь Мотовилу. Невідома доля як цього нового володаря Мотовилівки, так і його нащадків.

Н. Яковенко пише, що Мотовило був слугою київського воєводи К. Острозького. Мотовило виявився чоловіком хазяйновитим і господарюва так, що зумів придбати поселенців - селян, а невдовзі селище стало навіть називатись Мотовилівкою.

Додаток 2

ЛЕГЕНДА ПРО НАЗВУ РІЧКИ СТУГНА

Колись під Києвом жив великий змій. Кожного разу, щоб його піддобрити кияни давали своїх первісток .Так дійшла черга до кенязівської дочки . Князівна була небаченої вроди і розумна , тому змій її не зїв, а залишив біля себе. Якось на запитання хто може його вбити , змій відповів , що лише один чоловік – Кирило Кожумяка . Молода князівна послала до батька голуба з листом . У листі йшлося про те , щоб князь попросив Кирила Кожум”яку аби той вийшов на поєдинок з страшним змієм . Кирило Кожум”яка довнго не хотів допомогти , але невдовзі погодився. Він попрохав у князя сім возів коноплі та сім возів смоли . Обмотавшиськоноплями та просмолившись смолою він взяв булаву і вийшов на поєдинок із змієм . Здолавши змія Кирило Кожум”яка запряг його у борону іпротяг її від Чорного моря до Києва. Так утворились Змієві вали. А змій втомившись дійшов до невеликої річки, впав і стогнучи здох. Річку назвали Стугною.