Мотовилівка і мотовилівчани - 1

Непоправимих людських втрат зазнали мотовилівчани під час Другої світової війни 1941-1945рр. Майже у кожній родині хтось із чоловіків воював на фронті. Багато з них не повернулося з війни, примусових робіт з Німеччини або пропав без вісті.

Страхіття війни першими відчули на собі жителі сусідського з Мотовилівкою, села Оленівки. Вони стали свідками однієї з багатьох трагедій жахливої війни. На їхніх очах на окраїні села, з повітря, фашистськими стерв’ятниками, не зважаючи на знаки Міжнародного Червоного Хреста була розбомблена та розстріляна колона двох санітарних автомашин з медперсоналом, медикаментами та польовою кухнею. Жертвами нальоту стали двадцять дві медичні сестри. В багряний колір перетворилася одна з оленівських вулиць 19 липня 1941 року. Ще не було в селі окупантів, але вже були похорони. Про ту жахливу подію із спогадів своєї матері переказує депутат сільської Ради Мартинова Надія Миколаївна: “Хоронили молодих дівчат оленівські люди. По хатах зробили домовини і в кожну поклали сплетений з квітів віночок. В народі існує традиція, коли хоронять молоду незаміжню дівчину в домовину кладуть білу весільну сукню, того разу, замість сукні були віночки. І затемна, бо в день було небезпечно, знову могли налетіти ворожі літаки, на високому місці сільського старого кладовища, з якого видно мальовничий оленівський краєвид, всіх поховали в братській могилі. На жаль на сьогоднішній день невідомо ні єдиного прізвища загиблих медсестер.

Як повідомив голова Оленівської сільської Ради Семотюк Василь Михайлович: “На неодноразові запити по військовим інстанціям, зверненнями в архіви, відповідь була одна; “в фронтових донесеннях не значаться”, але пошуки тривають. Можливо в недалекому майбутньому ми дізнаємося прізвища невідомих героїнь, а нині кожного року, на день Перемоги, 19-го липня в день загибелі медичних сестер та  поминальні дні, на братській дівочій могилі завжди живі квіти.

І все ж таки дещо вдалося відшукати. На разі відомо, що в ті трагічні дні, для прикриття Київського напрямку, в район бойових дій міста Фастова була направлена 165-та стрілецька дивізія. Сформована 1940 року в місті Орджонікідзе призовниками Північної Осетії. З 17-го по 19-те липня дивізія рухалася на Фастів і передові її частини займали оборону на фронті сіл Велика Снітинка – Клехівка – Вінницькі Ставки. У складі 165-ї дивізії значився 164-й медико-санітарний батальйон. Можливо, що загиблі медичні сестри і були частиною  медперсоналу 164-го санітарного батальйону, які 19-го липня 1941 року прямували в район бойових дій для розгортання польового лазарету. А вже 20 липня під Оленівкою точилися кровопролитні бої. Із бойового донесення штабу 165-ї стрілецької дивізії:

… Політрук 1-ї батареї 199-го опт, пто, молодший політрук Тотіков, в бою під селом Оленівка проявив себе смілим і рішучим командиром, піднімав бійців в контратаки. Отримав тяжке поранення, представлений до нагороди орденом “Красной Звезды”…

… Навідник гармати 1-ї батареї 199-го опт, пто, мол. сержант Самодуров під командуванням командира гармати сержанта Дворечененко в районі села Оленівка, вогнем із гармати піддержали наступ нашої піхоти, знешкоджуючи вогневі точки противника. Самі попали під мінометний обстріл противника, обох засипало землею. Знову стали до гармати, підбили фашистський танк. Представлені до нагороди медалями “За боевые заслуги”.

Із спогадів  свідка тих подій жительки села Оленівка, Товби Фросини Андріївни 1925рн: “В ті спекотні липневі дні 41-го, під гуркіт гармат і мінометів, скрегіт танків, ревіння літаків, в згарищі жнив, дорожнього пилу і крові билися наші бійці з німцями. Крики і несамовитий стогін долинав до наших домівок. Після дводенної битви вбиті наші і німецькі солдати лежали поруч.  

Із оперативного донесення і журналу бойових дій штабу ПДЗф від 22.07.41         

… Група генерала Матикіна 21-го липня 1941 року відступаючи із Фастова, з важкими боями вирвалася з оточення і в ніч на 22-ге липня увійшла у Велику Мотовилівку…

… 165-та стрілецька дивізія відходить на рубіж Мотовилівка – Васильків.

З цього часу, а саме, два роки, три місяці і 15 днів тривала німецька окупація сіл нашого краю.

Трагічною склалася доля бійців 165-ї стрілецької дивізії. Знаходячись в оточенні, у так званому “Київському котлі” в районі Яготина, в двадцятих числах вересня 1941 року, дивізія повністю загинула. Були втрачені бойовий прапор і штабні документи.         

А звільнена Фастівщина від фашистів була 7-го листопада 1943 року танкістами 150-ї окремої танкової бригади, але підсилені відбірними танковими  дивізіями СС, німці перейшли в контрнаступ. Зав’язались бої за ближні до Мотовилівки села: Фастівець, Клехівка. Становище наших армій було критичним. Знову нависла загроза ворожого вторгнення у Фастів, Мотовилівку, Васильків, Київ. В наших частинах давала про себе знати відсутність достатньої кількості військ, а підкріплення ще не надійшли, тому для поповнення армійських частин, військовим керівництвом спішно проводилася мобілізація чоловіків із місцевого населення. Ненавчених військовій справі юнаків, без належного озброєння і обмундирування кинули на лінію фронту Фастівець-Клехівка. Зав’язалися зустрічні кровопролитні бої, які тривали з 9-го по 16-те листопада 1943 року.  В своїх мемуарах маршал Москаленко К.С. згадує.

… 9-го листопада за село Фастівець  зав’язалися запеклі бої. 167-а,  232-а і 340-а стрілецькі  дивізії  з частинами 3-ї гвардійської танкової армії безперервно відбивали шаленні танкові атаки противника. Першу атаку піхоти з 40 танками відбили опівдні знищивши 10 танків. Через час противник атакував наші позиції з іншого напрямку 80 танками, а нічному бою заволодів селом Фастівець. З кожною годиною наростали кровопролитні бої. 11-го листопада наші війська намагалися відбити у німців село Фастівець, але успіху не мали. Противник відбив атаки і сам перейшов в контратаку на село Клехівку. Займаючи позицію біля села Клехівка, (то був останній вогневий рубіж перед Мотовилівкою, прим. авт.) 1433-й артилерійський полк в півторагодинному бою підбив 16 фашистських танків і змусив ворога відступити у Фастівець…

Мотовилівські школи були переповнені пораненими. Із 600 мобілізованих мотовилівчан, 335 склали свої голови. Ціною їх життів вдалося стримати німецькі атаки та відстояти свої села. Ось чому такі великі втрати наших односельців пізньої осені 1943 року.

Про тих хто не повернувся з війни із спогадів їхніх рідних відомо, що наші земляки  покояться у відомих і невідомих братських могилах рідної Фастівщини, під Москвою, Сталінградом, Ржевом, Кенігсбергом, Будапештом.

image117

image117

 З сльозами на очах і біллю у серці сучасне покоління Мотовилівки згадує своїх загиблих героїв. То споконвічна незагоєна рана, що нагадує про себе іменами викарбуваних на гранітних плитах біля пам’ятників у селах Червона та Велика Мотовилівка. Низький уклін і вічна пам’ять по загиблим нашим землякам і слава тим, хто повернувся з війни живим.

 image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117image117

У 1970 році, на передодні 25-ї річниці дня Перемоги у Другій світовій війні, за рішенням депутатів сільської Ради було перенесено пам’ятник та останки воїнів- визволителів села Велика Мотовилівка на світле і святе місце, де раніше знаходилася Богородична церква. З тих пір у затишку, серед вікових лип та дубів спочивають загиблі воїни.

Післявоєнна розруха. Одним з першочергових завдань влади було відновлення  сільського господарства. З історії колгоспного будівництвау Великій Мотовилівці були створені колгоспи: “Серп”, “Правда”, ім. Мануїльського Д.З, у Червоній Мотовилівці ім. Щорса М.О.

Після війни голод 1947-го. Знову на продукти харчування були введені продовольчі картки тому для більш ефективного господарювання, сільські господарства були об’єднані в один колгосп ім. Щорса М.О. А в 1960 році на три села, Червону, Велику Мотовилівку та Мотовилівську Слобідку був реорганізований колгосп “Рассвет”

Нині по різному оцінюється історична роль колгоспів. Наприклад, держава майже безкоштовно забирала у колгоспних господарствах продукти виробництва, не виділяючи коштів на соціальну сферу. Рядові колгоспники отримували низьку зарплатню, а пенсіонери 12 карбованців прожиття на місяць, в умовах праці переважав ручний труд.Разом з тим слід зазначити, що в тому минулому Радянському державному устрою, колгоспи були чи не єдиною зайнятістю на селі. Сільські трударі-хлібороби: комбайнери і трактористи, доярки і телятниці, буряководи і овочеводи, шофери і фуражири колгоспу “Рассвет” в нелегкій праці брали на себе підвищені зобов’язання, у виробництві змагалися між собою. Таким чином вносили свій вагомий вклад для зростання добробуту народу.

Про передовиків виробництва Вашій увазі пропонуються матеріали з фотоархіву у минулому колгоспу “Рассвет”, нині СТОВ “Світанок”.

image169

 

image171 image171 

image171 image171 

image171 image171 

image171 image171 

image171 image189

image171 image171 

image171 image171 

image171 image171