Мотовилівка і мотовилівчани - 1

 У 1917 року в Росії відбулася лютнева революція. Уперше з часів Богдана Хмельницького історія надала можливість відновити українську державність, але того року відбувся більшовицький жовтневий переворот, а за ним розв’язана новою владою громадянська війна 1918-1922рр. По своїй суті сама жахлива із всіх воєн, коли зі зброєю в руках, син ішов проти батька, брат проти брата, жорстоким насиллям та численними жертвами мирного населення. 

У часи творення Української державності, а саме 18 листопада 1918 року поблизу станцій Мотовилівка, Васильків, села Плесецьке і хутора Хлепча відбувся невеликий бій, відомий в історії, як Мотовилівський бій між загонами Української Держави гетьмана Скоропадського та новоствореної Директорії Української Народної Республіки  на чолі з головним отаманом Петлюрою. У тому бою сили УНР одержали перемогу.

Невдовзі сталися надзвичайно знакові події в історії України та її народу. Першого грудня 1918-го у місті Фастові був підписаний, а 22-го січня 1919 року в Києві проголошений акт злуки між Українською Народною Республікою та Західно-Українською Народною Республікою.

Водночас на Мотовилівських полях була похована надія на здобуття української незалежності. Замість того, щоб гетьману Павлу Скоропадському та отаману Симону Петлюрі домовитися у розбудові держави, згуртуватися і дати відсіч зовнішньому ворогу, українські вояки безжалісно вбивали один одного. Поки українці проливали між собою кров, поляки захопили Львів, а вже 6-го лютого більшовики без спротиву увійшли в Київ і знищили молоду Українську державу

Під натиском більшовиків, у лютому 1919 року українські війська залишають Васильківщину та Фастівшину. Перші кроки нової влади ознаменувалися жорстокою розправою з прихильниками української незалежності. Крім того, на селян накладалися обтяжливі продрозкладки по яким відбирався хліб та вивозився у Росію, насильна мобілізація чоловіків у Червону армію для боротьби з власним народом. Відбувається пограбування поміщицького майна та стихійні погроми.

Із розповіді старожилів, які були свідками тих подій, саме у ті часи у Мотовилівці були зруйновані панський маєток, римо-католицький костел. У родинній усипальниці Руліковських щезли іменні надмогильні плити. В замін за розпорядженням місцевої влади, в склепі на протязі багатьох років зберігалися мінеральні добрива та дуст. У Мотовилівських церквах реквізуються рукописні картини, старовинні ікони, культові у позолоті речі, які були предметом для богослужіння. У місцевих школах, училищах відміняється викладання закону Божого, Покровська церква була закрита для прихожан. На старому, доглянутому польському кладовищі, де були поховані брати Аксаки та інші знатні і прості люди католицької віри, пограбовані мармурові плити та барельєфи, залишився один камінний хрест. Не чіпали бо святе, але згодом і він зник.                                                                          

Казенна Мотовилівка була перейменована на честь одного із більшовицьких вождів Камєнєва і кілька років село називалося Камєнєво. Також перейменовувалися сільські вулиці втрачаючи свої історичні назви.

Все це викликало масове невдоволення селян. Люди беруться до зброї, щоб захистити свої домівки та родини. Починається антибільшовицьке повстання очолюване жителем Казенної Мотовилівки отаманом Бурлакою, (справжнє прізвище Гончар Овсій Іванович) члена Васильківської земської управи, просвітянина.                                                         

Повстання охопило Васильківщину та Фастівщину. Для боротьби з “бандитами”,  “контрреволюціонерами”, так називали повсталих, були направлені регулярні більшовицькі війська. Більшовикам вдалося ліквідувати повстання. Отаман Бурлака загинув у перестрілці, полонених повстанців, чекісти показово розстріляли. А нещодавно стало відомо ще одне прізвище героя-повстанця. 

Це житель Казенної Мотовилівки, Тихоненко Микита Мефодійович, на фото. Про цей факт повідомила його онука Кирсенко Ганна Іванівна 66 років.

Початок 1930-х років супроводжувалися “розкуркуленням”, колективізацією, а голодомор 1932-1933рр належить до числа трагедій українського народу. Під приводом хлібних заготівель у селян забрали все зерно, у тому числі і посівний фонд. Подвірні обшуки супроводжувалися також конфіскацією картоплі, буряків, солінь, сала, м’яса та інших продовольчих запасів на зиму. Засівати свої земельні ділянки було нічим, працювати ніде, (колгоспи тільки створювалися) споживати нічого. 

Померлих від голоду людей хоронили за селом, поруч кутка, який зветься Дранівка. До сих пір видніються горбики-могилки та на все кладовище при дорозі, об’язаний білим вишиваним рушником великий дерев’яний хрест, нагадуючи пам’ять по трагічно загиблим нашим землякам.

Ця братська могила на старому кладовищі, що в селі Червона Мотовилівка засвідчує трагедію тільки однієї родини в якій від голоду загинуло сім невинних душ.

У Великій Мотовилівці, 23-го листопада 2013 року у вісімдесяті роковини голодомору на одній з братських могил, загиблим від голоду громадою села встановлено хрест. Відбувся молебень. На панахиду люди принесли скиби хліба, варену картоплю, горщики з пшеницею та запалили свічки.

Нині дехто ставить під сумнів голодомор 33-го. Збираючи матеріли для написання Повісті та зустрічаючись з людьми кому за 80 років, у їхніх спогадах першою була тема голодомору. Також не раз доводилося чути за жахливі події тих часів і від свідків яких вже немає в живих.

Двадцяті-тридцяті роки проти жителів Мотовилівки та навколишніх сіл відзначаються також політичними репресіями. Спочатку винищили офіцерів, унтер-офіцерів, фронтовиків Першої світової війни бо були на службі царській. Потім взялися за сільських господарників. Як тільки їх не називали і “куркулями” і “глитаями” і “експлуататорами”. Цілі родини висилалися до Сибіру.

По сфабрикованим справам НКВС по горезвісній 58-й статті були розстріляні та осуджені на різні терміни ув’язнення наші земляки, за “вредительство”, “контрреволюційну агітацію”, навіть за участь у релігійних сектах. А що вже казати за міфічні, надумані НКВС так звані “контрреволюційно-націоналістичні центри” нібито для повалення Радянської влади. До речі у всіх країнах світу без винятку, національно-патріотична свідомість, культура, рідна мова, народні традиції є складовою фундаменту для існування держави. Тільки чомусь в Україні протягом багатьох років національний рух жорстоко переслідувався.

Завдяки сприянню історика-краєзнавця, голови Фастівської “Просвіти” Едуарда Мондзелевського, жителі селища Борова, сіл Великої та Червоної Мотовилівки на сайті смт. Борова – Сталінські репресії, можуть дізнатися про репресованих своїх родичів старшого покоління. 

Незважаючи на жорстокі репресії, чумний голодомор, в надзвичайно складних умовах життя мотовилівчан продовжувалося. Молодь збиралася на традиційні свята, гуляння. Відбувалися весілля, народжувалися діти, ходила до школи.