Мотовилівка і мотовилівчани - 1

29-й Чернігівський генерал-фельдмаршала графа

Дибіча-Забалканського піхотний полк.

(Короткий опис бойової діяльності)

image507

Старійший із когорти військових підрозділів армії Російської імперії. Сформований у 1700 році. З початку командний склад на чолі з командиром фон Шведеном складався із іноземних службовців. У 1708 році полк приписаний до Чернігівської провінції, тоді ж і отримав назву Чернігівський полк. У подальшому, полк в значній мірі поповнювався рекрутами з Малоросії (України) і аж до 1914 року комплектувався в тому числі новобранцями Чернігівської та Київської губерній, тому історія Чернігівського полку має також безпосереднє відношення до України зокрема Мотовилівки і мотовилівчан.

Війна з Наполеоном 1812 рік.

Пропонуючи Вашій увазі короткий опис бойової діяльності Чернігівського піхотного полку в кампанії проти Наполеона 1812 року, неможливо не згадати командира 3-ї піхотної дивізії і водночас шефа полку генерал-лейтенанта Коновіцина Петра Петровича, уродженця маєтку Микитівка, Охтирського повіту, Слобідсько-Української (Харківської) губернії.

Вперше з військами Наполеона, Чернігівський полк зіткнувся поблизу Вітебська біля поселень Какув’ячіно і Комари,14-го липня 1812 року, 3-тя піхотна дивізія під командуванням генерал-лейтенанта Коновіцина на протязі дня відбивала атаки в кілька разів переважаючого противника. Була захоплена наша батарея. Чернігівський піхотний полк ударив в штики і відбив втрачену артилерію. За доблесть в бою командир Чернігівців підполковник Ушаков І.М. жалуваний чином полковника.

 Через день після бою, Коновіцин відправив своїй дружині листа;… Я был со стрелками впереди, имея против себя два корпуса. От 8-ми часов утра, до 5-ти часов по полудни, я дрался с 4-мя полками против 60-ти тысяч человек. Целый день удерживал самого Наполеона, который хотел обедать в Витебске, но не поспел и на ночь. Скажу тебе мой друг, не посрамился; ни ты, ни дети мои, за меня не покраснеют …”

image508

5-го серпня Чернігівський піхотний полк брав участь в битві при Смоленську. 3-тя піхотна дивізія захищала Молоховську браму. О третій годині дня, випустивши по захисникам біля двох сотень ядер і гранат, на горизонті появилися густі хмари французів. В цій битві, генерал Коновіцин був поранений у руку, але поле бою не покинув. При відступі, полки 3-ї дивізії залишали Смоленськ останніми прикриваючи відхід руської армії. Разом з військами палаюче місто покидали смоляни. … герой Коновицын явился ангелом-утешителем несчастных: одним из них давал деньги, других ободрял словом участия, стариков и детей приказывал сажать на лафеты. При 3-й піхотній дивізії знаходилася старинна, часів Київської Русі, Смоленська ікона Божої матері, яку врятували солдати Чернігівського полку.                            

26 серпня 1812 року розпочалася одна з великих історичних битв, битва при Бородіно. Уявімо собі, що на одній квадратній милі знаходилося 250 тис. чоловік, 60 тис. коней, 1200 гармат. Чернігівський піхотний полк займав оборону на Семенівських висотах, у напрямку яких, Наполеон згрупував свої основні сили.

В тричі переважаючих в живій силі, з ранку до полудня французи безперестанку атакували позиції російських військ. Особливо запеклі кровопролитні бої точилися за Семенівські (Багратіоновські) флеші. Від гулу гармат, свисту картечі, рушничної стрілянини, звуку хрещених у бою шабель і штиків, іржання коней, наказів командирів, переможними криками, стогону поранених дрижала земля. Все це в уявленні нагадувало останній день світу. На вогневих позиціях дивізії змінювали одна одну. Того дня загинуло багато наших воїнів. Смертельно поранений командуючий армією князь Багратіон, командуванням військами на Семенівських висотах очолив генерал Коновіцин.

В одному з рукопашних боїв був поранений кулею в ротову щелепу командир Чернігівського піхотного полку полковник Ушаков. Залишився в строю. Тільки тоді, коли ядром відірвало ногу до коліна, непритомного командира винесли з поля бою.Відбивши вісім французьких атак, знекровлені руські війська відступили.      

image510

image512

12 жовтня 1812 року Чернігівський піхотний полк бере участь в битві під Малоярославцем на річці Лужа. Бій продовжувався 18 годин, місто кілька разів переходило із рук в руки, на що головнокомандуючий російською армією фельдмаршал Кутузов сказав Коновіцину:Ты знаєш как я тебя берегу и всегда упрашиваю не кидаться в огонь, но теперь прошу тебя очистить город”. Після цієї битви французи почали відступати із Росії.                                  

За хоробрість і доблесть Чернігівському піхотному полку пожалувано Георгіївське знамено. В середині бронзової позолоченої піки зображення Георгіївського Хреста, по краях полотнища прапора, буквами золотого шиття напис:За отличие при поражении и изгнании неприятеля из пределов России в 1812 году”.

image514

Чернігівський піхотний полк відзначений також нагородою під назвою “Гренадерський бій в подальшому під назвою “Поход за военное отличие”Цієї нагороди удостоїлися всі полки 3-ї піхотної дивізії. Полку надавалось право під час парадів, військових оглядів, урочистих церемоній йти маршем під почесний барабанний бій.

                        

 

 

Декабристи. Повстання Чернігівського полку 29.12.1825-3.01.1826рр.

Декабристи – назва походить від декабря (грудня) місяця, часу збройних виступів військових частин проти самодержавства.

Великою народною заслугою закінчилася переможна війна проти Наполеона. Верстви населення від царського уряду і самого царя очікували соціальних перемін у суспільстві з покращенням життя, але цього не сталося. Царизм продовжував насаджати систему феодально-кріпосного ладу.  

Офіцери-дворяни, перейняті ліберальними ідеями створюють таємні організації у Петербурзі (Північне) та містах Правобережної України (Південне). Метою цих організацій було скасування кріпацтва, безкоштовно наділити селянам 2 десятини землі (20 соток), в армії відмінити рекрутчину, тілесні покарання, встановлення конституційної монархії в Росії. Вони чудово розуміли що царська влада на подібні політичні і соціальні перетворення не піде, тому змінити існуючий тодішній лад можливо з допомогою збройного повстання.

Так на Україні з 29-го грудня 1825-го по 3-тє січня 1826 року відбувся збройний виступ Чернігівського піхотного полку під командування командира 2-го батальйону підполковника Сергія Івановича Муравйова-Апостола.

image516

… Учасник війни 1812-го та закордонних походів 1813-1814 років. Нагороджений Золотою шпагою За хоробрість орденами Св. Володимира” та Св. Анни. Вихована і чудово освічена людина, привабливої зовнішності, людяний у відношенні для солдатів. По силі своєї можливості сприяв товаришам по службі, втілював дух воїнської честі і товариського єднання, користувався повагою у військовому середовищі, а Чернігівський полк відзначався високою дисципліною …

Й. Руліковський. Мемуари.

Керівниками повстання також були підпоручик Михайло Павлович Бестужев-Рюмін та рідний брат Сергія Івановича, відставний підполковник Матвій Іванович Муравйов-Апостол. Революційні події за участю солдат і офіцерів відбувалися у місті Василькові, (дислокація штабу полку) селах повіту і зокрема Мотовилівці, де з 1820-го року квартирувала 2-га мушкетерська рота полку.

Початок повстання розпочалося в селі Триліси. В ніч з 28-го на 29-те грудня жандарми заарештували Муравйова. На допомогу командиру поспішили солдати і офіцери 5-ї мушкетерської роти. 30 грудня, повсталий батальйон вирушив до Василькова на з’єднання з іншими підрозділами полку. З криками “Ура!” Муравйова зустріли роти розквартировані у Василькові. 31-го грудня полковий священик о. Данило прилюдно благословив солдат на повстання. В цей час через Васильків проїздом до нового місця служби, прибуває молодший із братів Муравйових, дев’ятнадцятирічний прапорщик Іполіт Муравйов-Апостол і приєднується до повстання. Того ж дня Чернігівці увійшли в Мотовилівку. До них приєдналися 2-га мушкетерська та 1-ша гренадерська роти.

Прихід Чернігівського полку в Мотовилівку співпав з Новорічними святами, тому першого січня Муравйов надав солдатам відпочинок. Зранку солдати відвідали мотовилівські церкви. Слухали службу Божу а потім вітали мотовилівчан з Новим 1826 роком. Спочатку у мотовилівських шинках випили усю горілку, а потім заходилися по хатам колядувати. Лунали пісні, полкові музиканти грали воєнні марші, солдати міняли свої мундири на селянські кожухи. Не виключенням стали панські кухня, та сам мотовилівський поміщик Йосип Руліковський, якому прийшлося добряче витратитися. Колядникам віддав 180 рублів “шагами” та копійками, на панській винокурні солдат пригощали вином та горілкою, а на закуску куховари зарізали вола та шість баранів. Слід зазначити, що в Мотовилівці перебувала не просто військова частина, а озброєні повстанці і до їхньої честі по відношенню до місцевого населення вели себе тактовно. Якщо і траплялися якісь непорозуміння, вони були випадковими і незначними.

В своїх мемуарах Йосип Руліковський згадує про свою зустріч з керівниками повстання. Приємне враження залишили про себе молоді офіцери Іполіт Муравйов-Апостол та Михайло Бестужев-Рюмін, а на прохання Сергія Івановича Муавйова-Апостола, Руліковський погодився передати срібні ложки для дружини одного із раніше розжалуваних офіцерів. В мемуарах також згадуються мотовилівський фельдшер Григорій Мегедь, який надавав допомогу командиру Чернігівського полку, який в сутичці з повстанцями зазнав поранення, мотовилівський сільський староста Василь Пиндюр, який був наляканий перебуванням цілого полку в Мотовилівці, тому на прохання від настирливих солдатів за розпорядженням підполковника Муравйова для охорони панського маєтку була виставлена охорона.

Вранці 2-го січня Чернігівський полк був уже на марші. Мотовилівчани з жалем та надією проводжали повсталих солдатів, розуміючи на яке праведне але ризиковане діло ідуть. Полк вирушив в напрямку Білої Церкви та Житомира в надії з’єднатися з іншими військовими частинами в яких служили члени Південного таємного товариства готовими підтримати повстання, але Муравйов не знав, що уже відбувалися їхні арешти. Лояльні до повстання полки були передислоковані. Їх місця зайняли вірні царю війська.Крім того переодіти жандарми слідкували за маршем Чернігівського полку і доносили у Білу Церкву.

3-го січня, на околиці невеликого лісу, між селами Ковалівка і Триліси на повсталих чекала замаскована артилерія та кавалерійський гусарський полк. Підпустивши на гарматний постріл, без ультиматуму, будь яких перемовин по Чернігівцям був відкритий вогонь із шрапнелі. У результаті серед повстанців були убиті і поранені. Підполковник Муравйов був поранений у голову, ліве око запливло пухлиною, командувати боєм не міг. Уникаючи кровопролиття віддав наказ скласти зброю. Поранений прапорщик Іполіт Муравйов вистрілив у себе.

Над декабристами була створена слідча комісія. Вирок був жорстоким. В Петербурзі, керівники повстання Чернігівського полку Сергій Мурввйов-Апостол та Михайло Бестужев-Рюмін були страчені через повішання. Матвію Муравйову-Апостолу присудили 20 років каторжних робіт. Ось така доля спіткала трьох братів Муравйових, праправнуків видатного гетьмана Війська Запорозького, голови козацької держави Лівобережної України Данила Апостола, великого поборника за права і вольності народні.

Рядових солдат, які брали участь у повстанні відправили на Кавказ, офіцерів розжалували і засудили до вічної каторги у Сибір. В подальшому Чернігівський піхотний полк особовим складом був сформований заново. Перед відправленням над ними була здійснена екзекуція. Як згадує у своїх мемуарах безпосередній свідок тих подій мотовилівський поміщик Йосип Руліковський: “… У місті Василькові на Базарній площі (тій самій, з якої солдати виступили в свій останній похід, прим. автора) під шибеницею, кати зірвали з офіцерів погони, наділи на них халати з двома латками. У Білій Церкві солдат прогнали під шпіцрутенами (палицями) через стройовий порядок цілого батальйону.

Діти, в минулому шефа Чернігівського полку генерала Коновіцина П.П. були декабристами Північного таємного товариства. Син Петро розжалуваний у солдати і висланий на Кавказ. Син Іван висланий на Кавказ під нагляд поліції. Дочка Єлизавета замужем за декабриста М.М. Наришкіна, одна з перших жінок-декабристок добровільно попрямувала за чоловіком у Сибір.

Так закінчилася шестиденна героїчна епопея Чернігівського піхотного полку. В нерівній боротьбі з царизмом декабристи зазнали поразки але народ вдихнув подих свободи і поступово піднімався відстоювати свої громадянські права та скинути кайдани неволі кріпосної.

1828-1829рр Чернігівський полк бере участь у Русько-Турецькій війні. Солдати і офіцери відзначені знаками на шапки у вигляді бронзової стрічки з написом

image518

1864 року отримує назву 29-й піхотний Чернігівський генерал-фельдмаршала графа Дибіча-Забалканського (на честь нового шефа) полк.

Під час Кримської війни 1853-1856рр, Чернігівський піхотний полк знаходився на Дунайському фронті, а з 9-го квітня по 27-е серпня 1855 року бере участь в героїчній обороні Севастополя. В кровопролитних боях відзначається на Забалканській батареї, Камчатському люнеті, на Малаховому кургані і 2-му бастіоні.

Солдати і офіцери Чернігівського полку зображені на живописному полотні художника панорамного мистецтва Ф.А. Рубо. “Оборона Севастополя 1854-1855рр”.

image519

image521

На фрагменті полотна-панорами солдати Чернігівського полку поспішають на допомогу захисникам Малахового кургану. За оборону Севастополя полк покрив себе безсмертям і вічною славою.        

За мужність і стійкість батальйонам Чернігівського піхотного полку вручені Георгіївські знамена з написом “За Севастополь 1854-1855рр.

1900 році 29-й Чернігівський піхотний полк відзначив своє 200-річне існування. У День полкового свята 25-го грудня, на Прапор полку пожалувана нагородна орденська Олександрівська червона стрічка з датами“1700-1900”.  

                            

Перша світова війна

Східна Пруссія

1914рік

29-й піхотний Чернігівський полк входив до складу 8-ї дивізії, 15-го корпусу, 2-ї армії Північно-Західного фронту. Війська фронту протистояли першокласній германській армії.    

В спогадах очевидців і сучасників того часу 29-й піхотний Чернігівський полк згадується на початку війни, у серпні 1914 року. 20-го серпня війська 2-ї руської армії перейшли державний кордон і вторгнулися на територію Східної Пруссії.                

23-го серпня Чернігівський і Полтавський полки знаходячись на марш-маневрі з ходу заволоділи селом Орлау. По палаючому мосту і вбрід річки Алле атакували головні позиції германців. Бій точиться цілий день. Відчутні втрати з обох сторін. Германцям удається потіснити руських до села Орлау.

Знамено – символ воїнської честі і слави. Під прапором йшли на смертний бій і присягали на вірність Вітчизні. Прапору віддавали воїнську честь від солдата до генерала і берегли його, як зіницю ока.

Увечері командир 29-го Чернігівського полку полковник Алєксєєв вводить в бій останній свій резерв. На чолі батальйону з прапором у руках ринувся у штикову атаку під час якої був поранений, а другою кулею убитий. Падаюче із рук Алєксєєва полкове знамено ніби віддаючи останню честь накрило свого безстрашного командира.

Першими прапор підхоплює прапороносець, але захопити самий почесний трофей на війні рвонулися і германці, адже заволодіти бойовим прапором вважалось моральною перемогою над противником. Зав’язався небачений, повний драматизму смертельний бій. Від ворожих куль один за одним падають поранені і убиті Чернігівці. Під грудою убитих і поранених бійців знамено загубилось. Під сильним кулеметним і рушничним вогнем з обох сторін дістатися до нього було не можливо. Тільки коли стемніло Чернігівцям удалося відшукати полотнище прапору. Знамено було врятоване і доставлено в полк.

image523

30-го серпня після кількаденних тяжких боїв 29-й піхотний Чернігівський полк був оточений. Частина бійців пробилась до своїх. Полковий прапор винести не вдалося. Воно було сховано під гімнастеркою у прапороносця який потрапив у полон. Боячись обшуку, знамено було передано полковому священику Івану Соколову теж полоненому. Батюшка сховав полотнище під рясу. Незабаром германці з ціллю гуманності відпускають з полону десять солдат і священика Івана Соколова. Таким чином полкове Георгіївське знамено 29-го піхотного Чернігівського полку було вдруге врятоване. Полковий священик Іван Андрійович Соколов нагороджений Золотим наперсним Хрестом з Георгіївською стрічкою.    

Великою честю служили військові священики Богу і Вітчизні. Безпосередньо знаходячись у військових частинах, воєнні священики духовним словом віщання надихали воїнів переносити всі тяготи похідної служби. Навчали солдат грамоті, допомагали їм писати листи рідним,під час боїв разом з медперсоналом перебинтовували поранених бійців.Єдиною зброєю, божественним Святим Хрестом воєнні священики на полях битв показували особистий приклад мужності і героїзму.                                          

Мотовилівчани унтер-офіцери 29-го піхотного Чернігівського полку. Праворуч Георгіївський кавалер. На грудях солдатські відзнаки “Георгіївський Хрест”, Георгіївські медалі “За хоробрість” Фото експонат з краєзнавчого музею Великомотовилівської середньої школи.

image525 Зарю трубач играет в горн,

На марше полк, боевой поход.

Поля Бородино и Севастополя бои

Знамёна видели твои.

Черниговский полк! С нами Бог!

По мотивам солдатских песен

 

 

Використані матеріали :

- М.Богданович. История Отечественной войны 1812 г по достоверным источникам.

Год изд. 1860. Т-1 стр. 195-198. 266. 272-273. Т-2 стр. 171-186. Т-3 стр. 37.

- Словарь русских генералов.

- Йосиф Руликовский. Восстание “Черниговского полка”. Мемуары.

- В Шамшин. Севастополь в историиКрымской войны. Стр. 166.

- Музей героїчної оборони і визволення Севастополя.

- Русскаяармия в Великой войне. “Августовское сражение в Восточной Пруссии”.

- Глава 4. Бои у Орлау …

- С.П. Авдоленко. “Два знамени”.

- А. Ромасюков. “Бой за знамя 29-го пехотного Черниговского полка под Орлау”

- Георгиевские кавалеры-священнослужители: именные списки.

- Вікіпедія – вільна енциклопедія.

74-й піхотний

Ставропольський полк

(Короткий опис бойової діяльності)

Розповідь про цей полк на наших сторінках також не випадкова. З 1888 року 74-й Ставропольський полк дислокується на Україні, а під час Першої світової війни бере участь в бойових діях на її території.

Хроніка полку:

Параграф 1. З височайшого повеління, наказом воєнного міністра N31 від 20-го лютого 1845 року для посилення постійного складу окремого Кавказького корпусу формуються нові чотири полки: ………… і Карталінський єгерський. (З 21-го вересня 1845р перейменований у Ставропольський єгерський полк).          

Параграф 4.… Для формування цих полків інаказу воєнного міністра N151 від 16 грудня 1845р значилося. …Із батальйонів других і третіх БрестськогоБілостокського піхотних полків і Кавказького лінійного батальйону N8, з доданням частини нижніх чинів другого і третього батальйонів Люблінського єгерського полку сформувати Ставропольський єгерський полкВ склад нового формованого полку поступають батальйони зі своїми знаменамивсією мундирноюі бойовою амуніцієюзі зброєю, патронами, шанцевим інструментом, обозом, упряжжюі кіньми …

Параграф 5.З означеними батальйонами у новий полк поступають всі стройові нижні чинибатальйонні і ротні командиримолодші штаб-офіцерибатальйонні медики фельдшери і писарі. Із дивізії у нову сформовану частину поступає музикальний хор з казенним інструментом …

11 січня 1846 року Ставропольський полк зведений в складі 5-ти батальйонів в яких положено мати: у воєнний час – 6524, а в мирний – 5993 чоловік. Ставропольський єгерський полк поступає в склад 19-ї піхотної дивізії.

При формуванні Ставропольського полку з Кавказьким лінійним батальйоном N8 поступило Георгіївське знамено з написом “За оборонуБаязета 20 и 21-го Іюня 1828 года”, а в сей останній, знамено перейшло з першим батальйоном бувшого Козловського полку, якому було пожалувано 22 серпня 1829 року за бойові діла.          

25-го червня 1850 року на Георгіївське знамено батальйону пожалувана нагородна орденська Олександрівська червона стрічка з написом “1700-1850” в ознаменування 150-ти річчя заснування цього батальйону.                            

25 березня 1864 року названий 74-м піхотним Ставропольським полком.      

8 листопада святковий день полку.

Русько-Турецька війна 1877-1878рр.

74-й піхотний Ставропольський командир полковник фон-Шак Адольф Вільгемович брав участь у визволенні Болгарії від 500 літнього турецького поневолення і входив до складу Еріванського загону задіяного на Кавказькому театрі бойових дій.

Із книги "Історія 73-го піхотного Кримського полку" стор. 78, читаємо: ... шостого квітня в поселенні Аліджан на березі річки Аракс починався район квартирування 74-го піхотного Ставропольського полку, котрий зустрів Кримчан по старому кавказькому звичаю, хлібом-сіллю; всім нижнім чинам по чарці горілки і обід. Офіцери також були запрошені до обіду.

2-й батальйон Ставропольського, дві роти Кримського полків і дві Уманські сотні складали основну частину невеликого руського гарнізону міста-цитаделі Баязет який знаходився на турецькій території.

7-го червня 1877 року при невдалій глибокій рекогносцировці, основні сили Баязетського гарнізону пронизуючим вогнем відступали перед переважаючими силами турецької піхоти і курдської кінноти. Здавалось у безвихідному становищі команду на себе прийняв командир 2-го батальйону Ставропольського полку, підполковник Ковалевський Олександр. Йому вдалося зупинити паніку і організувати відхід. Сам знаходячись у гущині бою був смертельно поранений у груди.

Незадовго до своєї смерті Ковалевський відправив дружині Олександрі листа закінчуваними такими рядками: ..."Если богу будет угодно, что меня убьют, то не печалься моя дорогая крошка о своём муже, а гордись этим".

Відчувши своїм жіночим чуттям наближення біди, Олександра Ковалевська терміново переоформила переведення в похідний госпіталь Еріванського загону і в якості сестри милосердя прибула в Баязет.

Знаходячись єдиною жінкою в обложеному гарнізоні, в умовах неймовірної жари, майже без харчів і води, Олександра разом з солдатами стійко перенесла всі тяготи 23-х денного штурму багатотисячного турецького війська. На її очах загинув чоловік, під градом куль і шрапнелі перев'язувала поранених бійців, допомагала їм добиратися в укриття. Дохла конина,ковток води, черствий сухар і вся їда. У лазареті знаходилося знамено батальйону. У випадку захоплення цитаделі турками, Ковалевська з допомогою поранених повинна була надійно сховати прапор, а для неї самої, щоб теж не дістатися ворогу був наготовлений револьвер покійного чоловіка.

image526

При звільнені Баязета руськими військами, безсилу Сашеньку Ковалевську бережно вели під руки. Їй запропонували верхи на коня, але ослабла не наважилася на нього сісти. Командир Еріванського загону генерал Тергукасов поцілував їй руку. Офіцери низько поклонилися і віддали воїнську честь цій мужній і прекрасній жінці.

З четвертого червня і по двадцять перше жовтня 1877 року 74-й піхотний Ставропольський полк бере участь у боях на гірському хребті Драм-даг, при поселенні Даяр, у звільнені руського гарнізону цитаделі міста Баязет та важко доступних висот гірського хребта Деве-Бойну ("Верблюжа шия").

У Драм-Дага батальйони Ставропольців і дві роти Кримчан атакували переважаючі сили турок і заволоділи важливими їхніми укріпленими позиціями, що в битві привело до рішучої перемоги над неприятелем.

Після вдалого бою, генерал Тергукасов дякував військам. Підійшовши до батальйонів Ставропольського полку, він зняв кашкета і низько їм поклонився сказавши: "Другой благодарности у меня нет, Ставропольцы!"

В цих боях умілими діями відзначився командир полку полковник фон-Шак, за що був нагороджений золотою шпагою з написом "За хоробрість", удостоєний орденів "Св. Георгія" 3-го ступеню та призведений у генеральський чин.

За бойові походи у Русько-Турецькій війні 1877-1878рр батальйонам 74-го піхотного Ставропольського полку були пожалувані Георгіївські знамена.

1-му батальйону. “За дела 4 и 9 Іюня и освобождении Баязета 28 Іюня 1877 года”.

2-му батальйону. “За геройскую защиту Баязета с 6 по 28 Іюня 1877 года.

3-му батальйону, до маючого уже напису “За оборону крепости Баязет 20 и 21-гоІюня 1829 года”  добавлений напис “За дела 4 и 9 Іюня и освобождении Баязета 28 Іюня 1877 года”.

4-му батальйону. “За дело 9 Іюня и освождения Баязета 28 Іюня 1877 года”.

При проходженні урочистого маршу, 74-й піхотний Ставропольський полк отримав право на почесний барабанний бій “Поход за отличие”

image528

З 1888 року Ставропольський полк дислокується на Україні. При полку була похідна церква на честь “Св. Архістратига Михайла”, яка сприяла солдатам переносити тяготи в бойових походах і війнах.

1910 року з приходом полку в місто Умань Київської губернії у відання останнього перейшов військовий храм. Купола, дзвіниця складали верх архітектурного мистецтва. Дзвони відлиті із гарматної міді і бронзи.

Уманський військовий храм збудований на самому видному місці і був видимий на 10 верст по залізничному путі ведучому із Києва.

Перша світова війна 1914-1918рр.

В одній з крупних битв Першої світової війні “Галиційській битві” у серпні 1914 року 74-й Ставропольський полк брав участь у боях за оволодіння сильно укріпленими “Городоцькими позиціями”, які прикривалися ставками з болотною місцевістю і річкою Верещиця, мости через яку були зруйновані. Після чотирьохденних запеклих боїв австрійські позиції були взяті.

У сурових зимових умовах гірського театру бойових дій “Карпатської битви” 1915 року в своїй історії, слідом за горами Кавказу, 74-й Ставропольський полк з честю витримав сурові випробування зимних Карпат.

У Луцькому (Брусиловському) прориві 1916 року полки 19-ї дивізії принесли велику користь у прориві австрійського фронту на головному напрямку удару 9-ї руської армії. 74-й піхотний Ставропольський полк геройські проявив себе у боях за місто Доброноуц і висоту 458, “ключ” до Буковини.

З приходом до влади більшовиків у 1917 році армія була розформована. Були скасовані воїнські чини, нагороди, відмінені пенсії, грошові виплати інвалідам-фронтовикам, інші пільги. Повною драматизму виявилася подальша доля офіцерів, унтер-офіцерів, і солдатів Старої (царської) армії. Не так давно вони всі разом давали відсіч зовнішньому ворогу, а опинившись по різні сторони огні громадянської війни безжалісно вбивали один одного. Під час червоного терору, офіцери не сприйнявши більшовицьких ідей підлягали арешту і як наслідок розстрілу. Ті, хто був мобілізований у Червону армію, загинули у роки сталінських репресій, як “ворожий класовий елемент”. Безсовісно оббрехані радянською пропагандою на протязі багатьох років вони були забуті.  

За незалежність України 1917-1920рр.

Яркою і незабутньою сторінкою героїчних звитяг вписали солдати і офіцери 74-го Ставропольського полку в історію творення Української Державності. Під час дислокації і бойових дій на території України у Першій світовій війні полк в значній мірі комплектується новобранцями, резервістами сіл і міст Київської губернії у тому числі і жителями Мотовилівки. В подальшому ці обставини призвели в більшій його частині до українізації полку. Після розформування армії частина солдатів і офіцерів Ставропольського полку повертається на попереднє місце дислокації в місто Умань, де організовують бойові загони на підтримку Центральної Ради, потім Української держави та Української Народної Республіки. Із 74-го піхотного Ставропольського полку вийшли три майбутні генерал-хорунжих армії УНР.

Архипович Микола Георгійович. Народився 1869 року в місті Родомисль, Київської губернії. Закінчив Київське військове піхотне юнкерське училище, Миколаївську академію Генерального штабу. З початком Першої світової війни в чині полковника командував 74-м піхотним Ставропольським полком. Брав участь в “Галіційській”, “Карпатській” битвах, За бойові походиз полком підвищений до генеральського чину,нагороджений орденом “Св. Георгія” 4-го ст. та “Георгіївською зброєю”. З 1917 року служить у військах Центральної Ради і Гетманату, член Державної комісії по організації Української армії, чин – генеральний-хорунжий. Після відступу українських військ і захоплення у 1919 році міста Києва денікінцями, був мобілізований в Білу армію. Подальша доля М.Г. Архиповича невідома.

Бурковський Олександр Оттович.Народився 1874 року в місті Рівно, дворянин, лютеранського віросповідання. Після закінчення Чугуївського військового піхотного юнкерського училище призначений в 74-й Ставропольський полк у якому прослужив близько 20-ти років. Учасник Русько-Японської 1904-1905рр і Першої світової війни. В чині підполковника командував 2-м батальйоном 74-го Ставропольського полку. Брав участь у “Галіційській” і “Карпатській” битвах. В боях двічі поранений. Тричі Георгіївський кавалер. За бойові походи удостоєний: орденом “Св. Георгія” 4-го ст, “Георгіївською зброєю” і рідкісною солдатською нагородою “Георгіївський хрест з лавровою гілкою ”. Нею нагороджувалися офіцери по рішенню солдатських зборів.

Після ліквідації царської армії, Бурковський О.О, офіцер військ Центральної Ради, Гетьманату, УНР. Брав участь в боях з більшовиками і білими. Займав відповідальні військові посади: комендант міста Умані, командир Сірожупаної дивізії, бригади, помічник командуючого Правої групи військ армії УНР, генерал-хорунжий. З кінця 1920 року разом з українськими вояками інтернованийдо Польщі. Загинуву 1921 році в автомобільній катастрофі поблизу міста Ченстохов при загадкових обставинах. Похований у Варшаві.

image531

Загродський Олександр Олександрович. Народився 1889 року в селі Зеленки, Уманського повіту, Київської губернії в сім’ї священика. Закінчив три класи Київської духовної семінарії, сільський учитель. З 1912 року відбуває військову повинність зі вступом в 74-й Ставропольський полк з яким пройшов Світову війну. Командир 16-ї роти,штабс-капітан, в боях тричі поранений. Нагороджений “Георгіївською зброєю”, орденами “Св. Анни” 4 ст, “Св. Станіслава” 3-го ст. З листопада 1917 року Загродський О.О в українському війську.

Командир полку військ Центральної Ради, Гетьманату. Учасник боїв проти більшовицьких військ Михайла Муравйова, відомого своєю жорстокістю проявленою під Крутами та розстрілами українського мирного населення в Києві. З 1918 року Загродський О. О. командир Запорізської дивізії потім командуючий Волинською групою військ. Генерал-хорунжий армії УНР. Емігрант. Помер в 1968 році у США.

Страшук Іван Федорович на верхньому фото у чині єфрейтора 166-го піхотного Рівненського полку, на нижньому, з дружиною Євгенією в чині прапорщика 74-го піхотного Ставропольського полку.  

image533image535

Народився 1893 року в селі Казенна (нині Червона)_Мотовилівка, Васильківського повіту, Київської губернії. З бідної селянської сім’ї. У 1913 році призваний відбувати воїнську повинність зі вступом у 166-й піхотний Рівненський полк. Учасник Першої світової війни. За бойові походи з полком жалуваний відзнакою “Георгіївський хрест” 3-го і 4-го ст. Після закінчення школи прапорщиків для проходження подальшої служби призначений в 74-й піхотний Ставропольський полк.

Після розформування полку, Іван служить в курені Центральної Ради та Гетьманату в інтендантській команді міста Фастова. Після відступу Українських військ, залишився в Мотовилівці. В бойових діях громадянської війни участі не брав. У 1929 році заарештовувався ОДПУ, але осудним не був. Із під арешту звільнений. Помер того ж року від зараження крові.

Використані матеріали:

 - Хроника Российской императорской армии. Часть 6-я, стр. 32-34.

- Игнатович. Боевая летопись 82-го пехотного Дагестанского полка, стр. 8-9.

- История 73-го пехотного Крымского полка.

- Р. Иванов. “Оборона Баязета”.

- qenocide/ru. Генерал Арзас Тер-Гукасов, стр. 311.

- А. Базарский. Наступательная операция 9-й русской армии, июнь 1916г.

- А. Белой. “Галицийская битва”.

- Д. Щербачёв. Львов-Рава-Русская-Перемышль. 9-й корпус, 3-я армия в Галиции.

- А. А. Керсновский. История Русской армии, Мировая война.                                              

- Георгиевские кавалеры:именные списки.

- Фотографии Старой Умани: Военный собор. Сайт Умань-Бекет.

- Л. Лагорио, картина “Отбитие штурма крепости Баязет 8 июня 1877 года”.

- Категорія: Генерали УНР.

- Вікіпедія – вільна енциклопедія.