Мотовилівка і мотовилівчани - 2
***
Жителі Гуляників зібрали свій перший урожай. Невдовзі минув Спас, а на Різдво Пресвятої Богородиці, з Київської Лаври привезли живописні ікони, корогви та мощі святих. Готувалися до освячення Храму та моління Божественної літургії. Зібрався весь гуляниківський люд і разом заспівали “Богородиця” – гімн Великого Князівства Литовського.
Богородице, Діво, богословенна Маріє,
Твого Сина, Господа, мати обрана, Маріє!
Сподоби нам і дай нам. Господи помилуй!
Отець Лаврін провів обряд освячення жертовника, обмивши його водою і пахучими оліями, та заклав туди мощі святих. Потім освятив Храм всередині та зовні, і розпочалась Божественна літургія.
- Благослови, Господи, на славу Імені Твого збудований Храм Різдва Пресвятої Богородиці, прийми і вислухай молитви наші в ньому, гріхи наші добровільні й недобровільні очисти, благодать Твою отримати нас сподоби. Всіх нас помилуй по великій Твоїй милості. Помолимося за всіх православних християн. Помолимося за Україну, за її Волю за Честь і Славу за народ.
Многая літа! Многая літа!
Во здравіє, во спасеніє!
Многая літа!
***
Настало перше Різдво Христове перебування осадників у Гуляниках. Люд готувався до Святків. Почувши що от-от Улита має розродитися, побратими сходилися до хати Мотовила, щоб першими побачити новонародженого гуляниківського козака та випити по кварті за його здравіє.
- Як назвеш його, Йване? – вже в котрий раз запитували Мотовила.
- Казав вже вам не раз. Звісно, Василем. На честь нашого воєводи князя Острозького.
- Якщо благополучно вийде, то на Водохреща у Стугні і похрестимо, сильним буде, як мороз, – в очікуванні гомоніли між собою.
Незабаром почувся дитячий плач, всі завмерли. Мотовило кинувся до хати. Повитухи мили дитя. Вгледівши Івана, Улита посміхнулася.
- Народила тобі дочку. Ти радий? Не журися, будуть ще й козаки.
- Звичайно, моє серденько! – Але повитухи швидко виставили його за двері. Опинившись на ганку, усміхнений Мотовило перехрестився.
- Слава Ісусу Христу! Розродилася. Бог послав мені дочку.
Раптом запала тиша, лише чути було, як від морозу тріщать гілки на деревах. Несподівано тишу прорізав вигук:
- Дожидали козака, а тут тобі дівка! Але ж дівка – теж людина. Вітаймо пана осадника з козачкою! Майбутньою матір’ю! Наливаймо, братове, по чарці!
- Браття, а як назвемо немовля?
- А що гадати? Наречемо її Мотовилівка, на честь батька, славного лицаря Мотовила.
- Слава нашому батьку Івану Мотовилу!
- Слава-а-а!
- Слава нашому воєводі князю Острозькому!
- Слава-а-а!
- Нехай росте щасливою, багатою, красивою і Великою Мотовилівкою!
- Слава-а-а!
- Нехай родяться та множаться Мотовилівчани!
- Слава-а-а! На віки віків! Слава-а-а! – ще довго котилося над Стугною.