Мотовилівка і мотовилівчани - 2

***

Жителі Гуляників зібрали свій перший урожай. Невдовзі минув Спас, а на Різдво Пресвятої Богородиці, з Київської Лаври привезли живописні ікони, корогви та мощі святих. Готувалися до освячення Храму та моління Божественної літургії. Зібрався весь гуляниківський люд і разом заспівали “Богородиця” – гімн Великого Князівства Литовського.

Богородице, Діво, богословенна Маріє,
Твого Сина, Господа, мати обрана, Маріє!
Сподоби нам і дай нам. Господи помилуй!

Отець Лаврін провів обряд освячення жертовника, обмивши його водою і пахучими оліями, та заклав туди мощі святих. Потім освятив Храм всередині та зовні, і розпочалась Божественна літургія.

- Благослови, Господи, на славу Імені Твого збудований Храм Різдва Пресвятої Богородиці, прийми і вислухай молитви наші в ньому, гріхи наші добровільні й недобровільні очисти, благодать Твою отримати нас сподоби. Всіх нас помилуй по великій Твоїй милості. Помолимося за всіх православних християн. Помолимося за Україну, за її Волю за Честь і Славу за народ.

Многая літа! Многая літа!
Во здравіє, во спасеніє!
Многая літа!

***

Настало перше Різдво Христове перебування осадників у Гуляниках. Люд готувався до Святків. Почувши що от-от Улита має розродитися, побратими сходилися до хати Мотовила, щоб першими побачити новонародженого гуляниківського козака та випити по кварті за його здравіє.

- Як назвеш його, Йване? – вже в котрий раз запитували Мотовила.

- Казав вже вам не раз. Звісно, Василем. На честь нашого воєводи князя Острозького.

- Якщо благополучно вийде, то на Водохреща у Стугні і похрестимо, сильним буде, як мороз, – в очікуванні гомоніли між собою.

Незабаром почувся дитячий плач, всі завмерли. Мотовило кинувся до хати. Повитухи мили дитя. Вгледівши Івана, Улита посміхнулася.

- Народила тобі дочку. Ти радий? Не журися, будуть ще й козаки.

- Звичайно, моє серденько! – Але повитухи швидко виставили його за двері. Опинившись на ганку, усміхнений Мотовило перехрестився.

- Слава Ісусу Христу! Розродилася. Бог послав мені дочку.

Раптом запала тиша, лише чути було, як від морозу тріщать гілки на деревах. Несподівано тишу прорізав вигук:

- Дожидали козака, а тут тобі дівка! Але ж дівка – теж людина. Вітаймо пана осадника з козачкою! Майбутньою матір’ю! Наливаймо, братове, по чарці!

- Браття, а як назвемо немовля?

- А що гадати? Наречемо її Мотовилівка, на честь батька, славного лицаря Мотовила.

- Слава нашому батьку Івану Мотовилу!

- Слава-а-а!

- Слава нашому воєводі князю Острозькому!

- Слава-а-а!

- Нехай росте щасливою, багатою, красивою і Великою Мотовилівкою!

- Слава-а-а!

- Нехай родяться та множаться Мотовилівчани!

- Слава-а-а! На віки віків! Слава-а-а! – ще довго котилося над Стугною.